Проаналізуйте причини поразки українських військ у війнах УНР із радянською Росією наприкінці 1917 - початку 1918 р.

 

5 грудня 1917р. Раднарком Росії оголосив ультиматум Центральній Раді. а наступного дня оголосив війну.

Можна визначити наступні основні причини поразки українських військ у війнах УНР із Радянською Росією.

1. Загальна чисельність радянських військ складала в грудні 1917 р. - січні 1918 р. близько 60 тис. чоловік. Це були частини регулярної російської армії, що перейшли на сторону більшовиків, червоногвардійці Москви, Петрограда й інших міст Росії, загони моряків. Це були сильні, досить навчені військові підрозділи. Досвідченим воєначальником був В. Антонов-Овсієнко, його помічником - М. Мурав’єв.

Більшовицьким військам протистояли селянське ополчення «вільних козаків», січові стрільці під командуванням Є. Коновальиа, загони з колишніх військовополонених галичан, кілька невеликих загонів із фронту, кілька сотень київських гімназистів, що пішли на фронт прямо зі шкільної лави. Військовий міністр Центральної Ради С. Петлюра мав у своєму розпорядженні не так багато підготовлених у військовому відношенні підрозділів.

Український історик Ф. Гурченко вважає, що по чисельності війська УНР не уступали радянським, однак вірні Центральній Раді війська були розсіяні по всій Україні, у той час як керовані більшовиками угруповання діяли на основних напрямках.

Таким чином, численним і добре навченим радянським військам протистояли менш підготовлені, деякою мірою розрізнені українські військові підрозділи.

2. Ефективно діяла більшовицька агітація, завдяки якій удалося деморалізувати частину військових частин. Американський історик Р. Пайпс писав, що «у перші місяці громадянської війни все населення було збито з толку, дезорієнтоване і не знало, за ким йти. Гарний агітатор коштував сотень збройних солдатів: він міг залучити на свою сторону війська супротивника і тим самим вирішити долю важливих боїв». Більшовики не шкодували ні грошей, ні людей для того, щоб проникнути в українські загони, що значною мірою створювалися з дуже наївних у питаннях політики селян, і переконати останніх чи не приймати участі в боях, чи приєднатися до більшовиків.

3. Велику допомогу регулярним частинам Червоної Армії зробила «п'ята колона» - місцеві більшовики, що спираються на добре озброєні загони Червоної гвардії.

З числа організованих ними майже в кожнім великому місті повстань проти Центральної Ради саме небезпечне спалахнуло 16 січня 1918 р. у Києві, коли робітники захопили завод «Арсенал», на кілька днів скувавши дії українських військ і змусивши українське командування зняти частину військ із фронту для придушення заколоту.

Незважаючи на подвиг 300 українських гімназистів, що загинули в нерівному бої під Крутами 16 січня 1918р., опір інших українських бійців, радянські війська продовжували наступ.

Це - основні причини поразки українських військ.

Можна відзначити ще кілька факторів, що сприяли не тільки воєнній поразці військ Центральної Ради, але і поразці Української революції взагалі.

4. На думку канадського історика О. Субтельного, Центральній Раді не вдалося створити ефективний адміністративний апарат, відсутність якого позбавило її можливості підтримувати зв'язки з губерніями і селом, де зосереджувалася найбільша кількість її можливих прихильників.

5. Непослідовність соціальних перетворень Центральної Ради і її нерішучість, з погляду відомого політичного діяча і письменника В. Винничвнко, привели до того, що «українська демократія розійшлася зі своїми масами», що не підтримали Центральну Раду в критичний момент історії.

6. Історик Д. Решетар вважає, що в кінцевому рахунку поразка Центральної Ради обумовила нерозвиненість українського національного руху.

 

 Охарактеризуйте структуру і головні положення Конституції України - Основного Закону держави.

 

Конституція України - Основний Закон держави - була прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р.

Конституція складається з преамбули і 15 розділів:

Розділ I. Загальні засади.

Розділ II. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина.

Розділ III. Вибори. Референдум.

Розділ IV. Верховна Рада України.

Розділ V. Президент України.

Розділ VІ. Кабінет Міністрів України; Інші органи виконавчої влади.

Розділ VII. Прокуратура.

Розділ VIII. Правосуддя.

Розділ IX. Територіальний устрій України.

Розділ X. Автономна Республіка Крим.

Розділ XI. Місцеве самоврядування.

Розділ XII. Конституційний Суд України.

Розділ XIII. Внесення змін у Конституцію України.

Розділ XIV. Прикінцеві положення.

Розділ XV. Перехідні положення.

• У преамбулі (вступній частині) визначаються цілі, задачі, мотиви і базові документи, що лежать в основі даного Основного Закону. Тут дається тлумачення поняття «український народ» як «громадяни України всіх національностей».

• Стаття 1 Конституції України визначає її як суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу.

Додатковий матеріал. З книги Л. Д. Кучми «Про саме головне». - К.. 1999.-С.11. ...Є велика різниця між поняттями «незалежність» і «суверенітет». Суверенітет - це форма існування суб'єкта міжнародних відносин, а незалежність - це не категорія міжнародного права, але політична реальність. Наприклад, Наддністрянщина чи Чечня не суверенні, оскільки статус, на який вони претендують, суперечить міжнародному праву, вони не визнані у світі - зате реально незалежні. УРСР же була формально суверенна (хоча б як член ООН), але незалежної не була.  

• Стаття 2 Конституції України визначає її як унітарну державу. Це означає, що в межах державних кордонів України немає і не може бути яких-небудь утворень, що мали би ознаки суверенітету.

Унітарна держава - форма державного устрою, при якій територія держави, на відміну від федерації, не має у своєму складі федеративних одиниць (штатів, земель і т.д.), а підрозділяється на адміністративно-територіальні одиниці (райони, області і т.д.).

 • Конституційно в Україні встановлена республіканська форма правління (Стаття 5). У відповідність з цим, єдиним джерелом влади в нашій державі визнається народ. Республіка - форма правління, при якій глава держави (наприклад, президент) обирається населенням чи спеціальною виборчою колегією. Законодавча влада належить виборному представницькому органу (парламенту).

Влада народу може здійснюватися безпосередньо через референдуми чи вибори і через своїх представників, яких він обирає в органи державної влади чи місцевого самоврядування.

Важливою гарантією повновладдя народу в Україні є конституційно закріплене тільки за ним право визначати і змінювати конституційний лад у країні.

• Статті 3 і 4 Конституції України закріплюють основні принципи взаємин держави й особистості. Найвищою соціальною цінністю визнається людина, його життя і здоров'я, честь і достоїнство, недоторканність і безпека.  

Конституція встановлює принцип єдиного громадянства, що означає неприпустимість для громадян України мати одночасно ще і громадянство іншої держави.

• В Україні державна влада здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (Стаття 6). Реалізація цього принципу покликана запобігти концентрації усієї влади в руках однієї особи чи одного органа.

  В Україні визнається і гарантується принцип верховенства права. Відповідно до нього всі положення правових норм повинні неухильно втілюватися в життя.

• У статтях 13, 14, 16 Конституції закріплюються основні принципи економічних відносин українського суспільства. Тут визначаються об'єкти, що є власністю українського народу. До таких об'єктів Конституція відносить землю, її надра, атмосферне повітря, водяні й інші ресурси. Основним національним багатством, що знаходиться під охороною держави, є земля.

• Конституція також закріплює обов'язок держави забезпечувати екологічну безпеку, уживати заходів по подоланню наслідків Чорнобильської катастрофи.

• Стаття 15 гарантує волю політичної, економічної й ідеологічної діяльності в державі.

 • Загальна конституційна характеристика України завершується конституційним установленням невід'ємних атрибутів суверенної держави – державних символів (Стаття 20). Символами нашої держави є Державний Прапор - прапор із двох горизонтальних смуг блакитного і жовтого кольорів. Великий і Малий Державні Герби з зображенням «тризуба» («тризубця») і Державний Гімн України - національний гімн на музику М. Вербицкого (відомий за назвою «Ще не вмерла Україна»).

 

 Порівняєте умови мирного договору УНР із державами германо-австрійського блоку в Брест-Литовську з Ризьким мирним договором 1921 р.

 

1. Історичні передумови підписання Брестського договору і його умови.

Україна, яка була частиною Росії, знаходилася в стані війни з Німеччиною й Австро-Угорщиною. На переговорах у Брест-Литовську її інтереси представляла Центральна Рада, що намагалася відгородити Україну від більшовиків.

27 січня 1918р. (9 лютого за новим стилем), коли під натиском радянських військ Центральна Рада змушена була евакуюватися з Києва в Житомир, українська делегація підписала Брестський договір із країнами Четверного Союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина – супротивники країн Антанти в Першій світовій війні).

Основними умовами цього договору були:

1. УНР була визнана незалежною рівноправною державою, виходила з Першої світової війни.

2. Україна зобов'язалася поставити в Німеччину й Австро-Угорщину протягом першої половини 1918 р. 60 млн. пудів хліба, 2750 пудів м'яса, багато картоплі, цукру й іншої сільськогосподарської продукції. У свою чергу, Німеччина й Австро-Угорщина пообіцяли надати Україні необхідні їй сільськогосподарські машини, вугілля, сіль і інші товари.

3. Кордони УНР установлювалися по довоєнних кордонах Росії; кордон з Польщею повинен був бути визначеним спільною комісією з урахуванням етнічного складу населення.

2. Історичні передумови підписання Ризького договору і його умови.

У ході радянсько-польської війни Південно-Західний фронт Червоної Армії підійшов до Львова, Західний фронт наблизився до Варшави. Однак у результаті підйому польського національно-визвольного руху, посилення польської армії і вимотаності в боях радянських військ Червона Армія потерпіла поразку, понесла величезні втрати і відступила.

Бачачи, що війна може прийняти затяжний характер, до чого не були готові обидві сторони, Польща підписує 18 березня 1921 р. у м. Ризі договір із РСФСР і УРСР. На переговори прибула офіційна делегація ЗУНР, але польська і російська сторони виступили проти її участі.

Відповідно до Ризького договору:

1. Польща визнавала Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УРСР), сторони оголосили про анулювання попереднього договору між Польщею й Українською Народною Республікою (УНР).

2. До Польщі відійшли українські території - Холмщина, Західна Волинь, Західне Полісся, а також Східна Галичина (за рішенням Паризької конференції 1923р.); до УРСР території, що знаходились під повним контролем Радянської Росії - Східна Волинь і Лівобережна Україна.

Таким чином, можна визначити принципові розходження, пов'язані з підписанням і умовами Брестського і Ризького договорів.

1. Під час підписання і Брестського, і Ризького договорів сторони прийшли до компромісу, переживаючи політичні і економічні труднощі; договори визначали закінчення воєнних дій.

2. Обоє договори визначали політичний статус України. Але за умовами Брестського договору, що поклав початок міжнародно-правовому визнанню України як незалежної держави, обмеження її суверенітету Німеччиною не мало альтернативи: у випадку наступу германо-австрійських військ військові частини УНР були приречені на знищення, і Україна перетворилася б у колонію Німеччини й Австро-Угорщини.

Відповідно до Ризького договору Польща визнавала маріонетковий режим УРСР, що цілком залежав від Радянської Росії.

Ризький договір знаменував собою остаточну поразку української демократії в боротьбі за незалежну державу.

3. За умовами Брестського миру Україна зберігала територіальну цілісність.

Ризький мир визначив нове розчленовування території України між сусідами: Румунією (яка в 1918 р. захопила Буковину); Чехословаччиною (захопила в 1919р. Закарпаття), Польщею (захопила в 1921 р. Західну Україну) і Радянською Росією, що контролювала з 1921 р. Наддніпрянську Україну.

 

 Охарактеризуйте державну символіку України, розкрийте її історичне походження.

 

Відповідно до Конституції України, її державними символами є «Державний Герб України, Державний Прапор України і Державний Гімн України» (Стаття 20).

1. Герб. Зображення Великого Державного Герба України поки ще не встановлено. У Конституції України лише сказано, з яких елементів він складається:

1) малого Державного Герба України - Знака Князівської Держави Володимира - тризубця (тризуба);

2) герба Війська Запорізького - козака з рушницею. Серед численних теорій і версій про походження тризубця Володимира Святославича (980-1015) найбільш популярні ті, котрі бачать його корені в культурі Греції, Боспору, Візантії.

Спочатку тризубець прижився в Києві як символ князівського роду. Пізніше він став знаком власності і, нарешті, при Володимирі Святославичі - гербом держави. Існують різні тлумачення зовнішнього вигляду тризубця, у тому числі такі: плетіння у виді луку в центральній частині - родовий знак Рюриковичів.

У 1918 р. зображення тризубця на синім фоні стало гербом УНР. Автором проектів герба був художник В. Кричевский.

Символіку з зображенням тризубця в 1920-1940-і рр. використовували різні політичні об'єднання Західної України. Тризубець із середнім зубом у виді меча використовувала Організація українських націоналістів (ОУН), тризубець із середнім зубом у виді хреста - релігійні організації. 15 вересня 1939р. як державний герб тризубець був визнаний Сеймом Карпатської України.

Ще один український герб, так називаний «козак з мушкетом», теж був у свій час широко розповсюджений. Очевидно, печатка з таким гербом була дана запорізькому гетьману польським королем Стефаном Баторием у 1576р. Під час Визвольної війни українського народу «лицар-козак з самопалом» був одним з найважливіших атрибутів козацької державності – поряд з «архангелом Михайлом», що тоді вважався символом країни й особистим гербом гетьмана.

У XVIII в. «козак із самопалом» придбав, мабуть, значення етнічного символу України. Цей герб перестав використовуватися після ліквідації гетьманської влади в 1764 р.

2. Прапор. Державний прапор України - прапор із двох горизонтальних смуг блакитного і жовтого кольорів.

Українське синьо-жовте колірне сполучення - одне з найдавніших серед сучасних національних прапорів. Історія його така.

• Синьо-жовте сполучення кольорів походить від герба Галицько-Волинського князівства, землі якого в XII в. літописці називають «Україною». В другій половині XIII в. отут з'являється золотий лев на синім фоні.

• У 1410 р. ополчення Львівської землі брало участь у Грюнвальдській битві під синьою корогвою з зображенням золотого лева, що піднімається на скелю. Згодом золотий лев на синім фоні став гербом Руського воєводства, утвореного в 1434 р., що об’єднало  Львівську, Галицьку, Сяноцьку й інші землі.

• «Головна Руська Рада» - орган, що представляв національний рух українського населення Галичини - у жовтні 1848 р. проголосила своїм гербом золотого лева на блакитному тлі і синьо-жовтий прапор.

• Жовто-синій прапор (з жовтою смугою вгорі) був державним прапором УНР у 1918 р. Після перевороту П. Скоропадського в гетьманщині порядок кольорів прапора був змінений на синьо-жовтий; таким він залишався і в часи Директорії.

• Синьо-жовтий прапор був національним прапором українського народу в Галичині.

3. Гімн. Відповідно до Конституції України, Державним Гімном є «національний гімн на музику М. Вербицького зі словами, затвердженими законом».

Таким чином, остаточна редакція слів гімну ще не затверджена.

Вірш “Ще не вмерла Україна” було визнано національним гімном у свій час І. Франко, Лесею Українкою. Як Державний гімн воно було затверджено сеймом Карпатської України в 1939 р. Слова цього вірша зберігалися в народній пам'яті до кінця 1980-х - початку 1990-х рр., коли вони були узяті на озброєння українським національним рухом, що відроджується.

Автор цього вірша - П. Чубинський, український інтелігент ліберально-демократичних поглядів, відомий етнограф і фольклорист. Народився він у 1839 р. на Київській землі. У 1861 р. закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. Вірш «Ще не вмерла Україна» було написано, імовірно, у 1862 р. і відразу було заборонено царською владою: у повідомленні про українофільську діяльність П. Чубинського воно було визнано крамольним твором. Через рік його автор був засланий у Сибір.

Українська молодь виконувала твір «Ще не вмерла Україна» на мотив широко відомого в той час сербського гімну. Вперше опубліковано воно було в 1863 р. у журналі «Мета» разом з творами Т. Шевченка. Це був період підйому української національної самосвідомості, глибокої зацікавленості  козацькою  героїкою, творчістю  І. Котляревського, Т. Шевченко, П. Куліша. Укладачі віршів Великого Кобзаря в журналі «Мета» подали твір П. Чубинського як Шевченківське, і українська громадськість сприйняло цей текст як національний гімн.

Музика до гімну народилася в 1864 р., коли Львівський український центр показав спектакль польсько-українського письменника К. Гейнча «Запорожці». Сама п'єса виявилася звичайна, але преса високо оцінила прекрасну пісню «Ще не вмерло Запорожжя», уперше виконану тоді хором і з захватом зустрінута публікою, за бажанням якої пісню виконали повторно. Це була музика М. Вербицького - мелодія майбутнього національного гімну «Ще не вмерла Україна».

М. Вербицький, як і П. Чубинський - український інтелігент, що вийшов з народу. Народився він у 1825 р. у селі Улюч біля Перемишля. Музичну освіту одержав у школі півчих у Перемишлі й у Львівській духовній семінарії. У 40-і рр. був регентом церковних хорів у Львові і Перемишлі, а з 1852 р. жив у рідному селі. Тут він писав інструментальну, а також хорову музику, у тому числі на слова Т. Шевченко. Композитор, хоровий диригент і музичний діяч був одним з перших композиторів-професіоналів у Галичині.

 

 Проаналізуйте внутрішню і зовнішню політику Української Держави при П. Скоропадському.

 

Після вступу німецьких військ в Україну влада Центральної Ради ставала усе більш обмеженою, формальною. В останні дні свого існування Центральна Рада схвалила проект Конституції УНР, обрала Президентом УНР М. Грушевського. Однак відсутність ефективного працюючого адміністративного апарату, відсутність у цей період народної підтримки Центральної Ради і деякі інші фактори привели до її падіння.

29 квітня 1918 р. на Конгресі хліборобів у м. Києві за підтримкою німецького командування Центральна Рада була скинута, і гетьманом України був проголошений генерал П. Скоропадський: замість УНР був проголошений гетьманат за назвою «Українська Держава».

1. Внутрішня політика гетьманського уряду.

1. Був сформований Кабінет міністрів з помірно-консервативних чиновників, військових і суспільних діячів. Главою Кабінету міністрів став Ф. Лизогуб: міністром закордонних справ - Я Дорошенко (член партії соціалістів-федералістів - єдиний соціаліст, якого удалося залучити в уряд); міністром освіти – відомий український політик Н. Василенко. Інші міністри були членами російських партій, в основному - партії кадетів.

Був налагоджений дієздатний адміністративний апарат (старости, земські урядники, професійні чиновники, поліція і т.д.). Однак зміцнення цього апарату русифікованими представниками старого чиновництва несло погрозу Українській державі.

2. Відповідно до головного пріоритету у внутрішній політиці - земельним питанням - у липні 1918 р. був розроблений «Проект загальних основ земельної реформи», що викликав різкий протест більшості селян і невдоволення великих землевласників.

У цілому ж можна констатувати відновлення в державі поміщицького землеволодіння.

3. Була здійснена спроба створення національної армії, чисельність якої повинна була перевищити 300 тис. чоловік.

Гетьман прагнув також відродити козацтво в Україні.

4. Була реформована банківська мережа, збалансований державний бюджет, початі заходи для становлення української грошової системи.

5. Відновився залізничний рух завдяки відновленню залізничних колій і мостів, ремонту локомотивів.

6. У гетьманаті були обмежені демократичні права і свободи. Проводилася політика переслідувань більшовиків, анархістів і представників інших лівих партій.

Під тверду цензуру потрапили газети, заборонялося проведення зборів, мітингів, маніфестацій.

7. Найважливішими досягненнями характеризувалася національно-культурна політика:

а) були здійснені спроби українізації державного апарату і системи освіти:

 (поряд з російськими гімназіями утворювалися українські, котрих восени 1918 р. нараховувалося 150;

(був прийнятий закон про обов'язкове навчання українській мові і літературі, історії і географії України;

¨відкрилися нові українські університети, перші з який - у Києві і Кам’янець-Подільську;

¨ у російськомовних університетах - Київському, Харківському, Одеському – почали працювати кафедри української мови, літератури, історії і права;

б) 24 листопада 1918 р. була відкрита Українська Академія Наук. першими академіками якої стали відомі вчені Д. Багалій, А. Кримський, В. Вернадський, В. Косинський і ін. Президентом УАН був обраний В. Вернадський;

в) була організована Національна бібліотека. Національний Архів, Національна галерея мистецтв. Національний історичний музей, Український національний театр під керуванням П. Саксаганського, «Молодий театр» Л. Курбаса.

2. Зовнішня політика гетьманського уряду. Одною з головних задач гетьманського уряду була боротьба за міжнародне визнання Української держави. Найважливішими напрямками зовнішньої політики були:

1) союз з Німеччиною:

2) установлення дипломатичних відносин з іншими країнами. У період гетьманату Україну визнали 30 країн, а 10 з них мали свої представництва в Києві. Україна мала своїх представників у 23 країнах.

3) підписання мирного договору з радянською Росією (12 червня 1918 р.).

4) дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалась анексувати (захопити) східно-галицькі землі і Холмщину.

5) підтримка контактів з біло-козачим Доном.

3. Підсумки.

У цілому в Україні вдалося досягти стабілізації економіки, дати могутній імпульс розвитку української культури, домогтися ряду успіхів у зовнішній політиці.

Однак реставрація дореволюційних порядків на селі, однобічна орієнтація гетьманату на великих землевласників і буржуазію відштовхувала від нього селянство, національну інтелігенцію, робітників. Крім того, опора на німецькі війська була хитлива, тому що Німеччина програвала війну й у ній зріла революція.

Починаючи з літа 1918 р. опозиція режиму П. Скоропадського підсилилася. Очолив її Український національний союз, головою якого з 18 вересня 1918 р. став В. Винниченко. У боротьбі проти гетьманату українські соціалісти пішли навіть на укладання союзу з більшовиками.

14 грудня 1918 а. П. Скоропадський відрікся від влади, а війська Директорії УНР вступили в Київ.

 Складіть розгорнутий план відповіді на питання «Окупаційний режим в Україні в 1941-1944 р.»

1. Розчленовування території України.

1. Територія України була розчленована нацистами на чотири частини, підлеглі різним державам і адміністративним органам.

а) Чернівецька й Ізмаїльська області були включені до складу Румунії. Одеська область, південні райони Вінницької, західні Миколаївської області, лівобережні райони Молдавії фашисти об'єднали в губернаторство «Транснистрія». і також уключили до складу Румунії;

б) західні землі – Дрогобицька, Львівська, Тернопільська, Станіславська області - на правах окремого дистрикту (округу) за назвою «Галичина» увійшли до складу окремого губернаторства, що включало польської землі з центром у м. Кракові;

в) Чернігівська. Сумська, Харківська області і Донбас як прифронтові зони підкорялися німецькому військовому командуванню;

г) інші українські землі входять до складу рейхкомісаріату «Україна» з центром у м. Рівне. Він поділявся на шістьох округів. Рейхкомісаром України був призначений Эрих Кох;

д) Закарпатська Україна з 1939 р. була окупована Угорщиною.

2. Установлення нацистського «нового порядку».

1. Окупаційний режим здійснювався гестапо, військами СС, Службою безпеки (СД). Діяла також допоміжна адміністрація з числа місцевих жителів (бургомістри, старости, поліція).

2. Нацисти в ідеологічній роботі використовували як негативні приклади діяльність Більшовиків проти народу України.

3. Окупанти обіцяли провести аграрну реформу, розвивати українську культуру, повернути солдата додому, але це були способи морально-психологічного тиску, на тлі якого жителі України були громадянами «третього сорту», їхнє життя строго регламентувалося правилами і наказами, порушення яких спричиняло концтабір чи розстріл.

4. Гітлерівський план «Ост» передбачав перетворення України в колоніальну країну, аграрно-сировинний придаток рейха, життєвий простір для колонізації представників «вищої раси».

5. Трагедія Бабиного Яру в Києві. Жертвами нацистів у перші місяці стали 850 тис. українських євреїв.

6. Економічний грабіж країни. Вивіз у Німеччину сировини, устаткування, продовольства, творів мистецтва.

7. Вивіз у Німеччину на роботу працездатного українського населення. 2,4 млн. чоловіків і жінок, переважно молодих погнали в нацистське рабство протягом 1941-1944 р.

8. Організація примусової праці населення на окупованих територіях з метою зміцнення економічної могутності «третього рейха».

 

 Охарактеризуйте Четвертий універсал Центральної Ради, визначите його історичне значення.

 

9 (22) січня 1918р., коли радянські війська, що рвалися до столиці України, знаходилися вже на підступах до Києва, Українська Центральна Рада прийняла Четвертий універсал.

Можна визначити наступні основні положення Четвертого універсалу.

1. Характеристика історичної обстановки, осуд дій радянської влади.

2. Головне -  проголошення незалежності і суверенної держави Українського Народу.

3. Декларація прагнення до дружніх відносин із сусідами України - Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною й ін.

4. Підтвердження законодавчої влади Української Центральної Ради і виконавчої - Ради Народних Міністрів (колишній Генеральний секретаріат).

5. Проголошення прагнення до початку негайних переговорів із сусідніми державами з метою установлення миру.

6. Заклик до рішучої боротьби з більшовиками.

7. Пропозиція про реорганізацію армії в народну міліцію.

8. Важливе радикальне (корінне) рішення - націоналізація (перехід власності  в руки держави) усіх природних ресурсів, ліквідація права власності на землю, передача всієї землі трудящим без викупу.

9. Рішення про демілітаризацію підприємств (переклад підприємств на мирні рейки, випуск мирної продукції), соціальної допомоги безробітним, потерпілим від війни.

10. Реорганізація торгівлі, проголошення монополії на торгівлю деякими товарами.

11. Установлення державного контролю над банками.

12. Проголошення необхідності рішучої боротьби з контрреволюцією.

13. Підтвердження всіх демократичних свобод, проголошених Третім універсалом, а також права національних меншостей на національно-персональну автономію.

14. Заклик до виборів в Українські Установчі Збори.

Четвертий Універсал Центральної Ради, як видно з його змісту, мав історичне значення.

1. Вперше в новітній історії український народ прийшов до найважливішого рішення - проголошенню незалежної суверенної Української держави, остаточно розірвавши з імперським центром і заклавши основи наступного державного будівництва.

2. Центральна Рада нарешті відкинула коливання і пішла на радикальне справедливе рішення земельного питання - головного для країни, у якій переважає сільське населення.

3. Український національний рух знову підтвердив свій демократичний характер: у найважчі для революції дні Центральна Рада продовжувала відстоювати демократичні свободи, права національних меншостей (у тому числі - росіян).

На жаль, історичні рішення Центральної Ради були прийняті тоді, коли доля українського демократичного уряду була вирішена. Уроки Української революції взагалі і діяльності Центральної Ради зокрема є дуже коштовними для сучасного державного будівництва в незалежній Україні.

 

Визначите стан відносин України із сусідніми державами в сучасний період.

 

Одним з важливих напрямків становлення і функціонування незалежної України є активна міжнародна діяльність. Україна дуже швидко виявилася на перехресті інтересів світової політики. Про це свідчить масове визнання її незалежності багатьма державами.

Значний внесок у подальший розвиток економічного, фінансового. торгового співробітництва внесли державні візити Президента України Л. Кучми в 1996-1999 р. у США, Іспанію, Грецію, Ізраїль, Туреччину, Францію, Болгарію, Польщу й інші країни.                

У свою чергу, Україна прийняла ряд вищих керівників закордонних країн. Так, у 1995 р. відбувся офіційний візит у Київ президента США Б. Клінтона, у 1996 р. - Федерального канцлера ФРН Г. Коля, у 1997 р. - президента Греції К. Стефанопулоса й інших. У ході візитів були підписані угоди і контракти, розглядалися питання двосторонніх відносин і європейської безпеки.

Відмовлення від статусу ядерної держави вивів Україну зі стану міжнародної ізоляції. Восени 1994 - навесні 1995р. Міжнародний валютний фонд, Світовий банк підписали ряд договорів з українським урядом про фінансову допомогу українським реформам.

У вересні 1999 р. МВФ відмовив Україні в наданні чергового траншу кредиту. Але на початку 2000 р. новий уряд України на чолі з відомим фінансистом, талановитим політиком В. Ющенко зумів досягти домовленості про надання розширеного фінансування. Поліпшенню відносин України з міжнародними фінансовими організаціями, безумовно, сприяли прийняті Л. Кучмою після перемоги на виборах 1999 р. рішення про проведення аграрної реформи, реформуванні енергетичного комплексу й ін.

У листопаду 1995 р. Україна була прийнята в Раду Європи. Україна є членом Організації по безпеці і співробітництву в Європі (ОБСЄ), приєдналася до країн Центрально-Європейської ініціативи, активно підключається до важливих регіональних форм співробітництва в Європі. За останні роки піднялися на якісно новий рівень відносини України з НАТО, Західноєвропейським Союзом, Європейським Союзом, що визначив Україну як країну з перехідною економікою.

Самою авторитетною і впливовою міжнародною організацією продовжує залишатися ООН. У вересні 1997 а. на 52-й сесії Генеральної Асамблеї ООН Головою сесії став міністр закордонних справ України Г. Удоввнко.

Стратегічною метою для України є інтеграція в європейські структури і поглиблення трансатлантичної співдружності. Наша країна активізує свою роботу з веденням переговорів про утворення зони вільної торгівлі з ЄС, досягненні статусу «особливого партнерства» у відносинах з НАТО, наданні статусу асоційованого партнера в Західноєвропейському Союзі. У липні 1997 р. Україна підписала Хартію про особливе партнерство між НАТО й Україною. При відвідуванні Києва Генеральний секретар НАТО X. Солана відзначив активну участь України в рамках програми «Партнерство заради миру».

Україна, як незалежна і суверенна держава, чітко визначила свої зовнішньополітичні пріоритети. Усвідомлюючи свою приналежність і до західної і до східної цивілізації, Україна, разом з тим, дотримує не прозахідної і не просхідної, а проукраїнської орієнтації, при цьому першорядна увага приділяється формуванню відносин із сусідніми країнами - колишніми республіками СРСР.

Наша країна віддає перевагу двостороннім взаємовигідним відносинам із країнами СНД, не особливо покладаючись на аморфні структури Співдружності. Керівники України завжди підкреслюють, що розвиток двосторонніх відносин ні в якій мірі не спрямовано проти третіх країн.

Останнім часом розвиваються двосторонні відносини з Грузією,  Азербайджаном, Туркменістаном і Узбекистаном. Наприкінці 1998 р. на зустрічі глав держав України і Туркменістану прийняте рішення про поновлення постачань туркменського газу в Україну. Розглядається питання про транспортування азербайджанської нафти через територію України в Західну Європу.

• Росія. Різноманітні історичні, політичні, економічні зв'язки, залежність української економіки від російських енергоносіїв, російського ринку збуту промислових товарів, проблема базування російського Чорноморського флоту в Севастополеві висувають на перший план україно-російське співробітництво.

У травні 1997р. Росія й Україна підписали повномасштабний договір, у якому вони оголосили себе «стратегічними партнерами», а в лютому 1998 р. сторони підписали договір про економічне співробітництво. Наприкінці 1998 р. Держдума Росії слідом за Верховною Радою ратифікувала договір, однак Рада Федерації відклала цю процедуру на невизначений час; договір був ратифікований Радою Федерації лише в середині лютого 1999 р.

Окремі російські політики, у тому числі мер м. Москви Ю. Лужков. украй негативно відносяться до цього договору. Вони не визнають за Україною право на Крим і м. Севастополь, вважають їх російськими територіями і погоджують ратифікацію найважливішого документа з передачею Криму під юрисдикцію Російської Федерації.

Разом з тим, стає очевидним, що економічне співробітництво і міжрегіональні зв'язки з Росією відповідають інтересам обох держав, особливо в умовах економічної кризи. Саме економічні проблеми є сьогодні головними в російсько-українських відносинах.

Динамізм цим відносинам додав новий склад уряду України на чолі з прем'єр-міністром В. Ющенко. У січні 2000 р. на переговорах з Головою правління РАО Газпром Р. Вяхирев удалося погодити позиції сторін по проблемі виплати Україною заборгованості за поставлений газ. Після звірення боргів, що визначила точну суму боргу на лютий, Україна протягом 2000 р. зобов'язалася погасити його цінними паперами РФ, товарами і грошима.

¨ Традиційно дружні відносини поєднують Україну і Республіку Молдова. У ході першого офіційного візиту Президента України Л.Д. Кучми в Кишинів 11—12 березня 1997 р. були підписані важливі документи: Декларація про основні принципи митного союзу України і Молдови, угода про співробітництво прикордонних областей і адміністративно-територіальних одиниць. Україна виступила разом з Росією гарантом при вирішенні конфлікту в Наддністрянщині, підписавши Меморандум про врегулювання відносин між Республікою Молдова і Придністровська Республіка.

¨ На зустрічі в Києві 13 травня 1997 р. між президентами України і Білорусії Л.Д. Кучмою й А. Г. Лукашенко були підписані Договір про державний кордон, а також Угода про співробітництво прикордонних областей, Договір про спільні дії по мінімізації і подоланню наслідків Чорнобильської катастрофи.

Офіційний Київ висловився проти приєднання до Договору між Росією і Білорусією «Про утворення співтовариства двох держав», справедливо бачачи в цьому погрозу своєму суверенітету. В Україні з тривогою спостерігають за попранням норм демократії і прав людини в сусідній державі.

Але деякі представники лівих сил України виступають за об'єднання з Росією і Білорусією.

¨ Польща. Польща першої з держав світу визнала незалежність України й установила з нею дипломатичні відносини. У 1992 р. між Україною і Польщею був укладений Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво. Через відносини з Польщею Україна прагне інтегруватися в загальноєвропейський процес співробітництва.

Регулярним став обмін державними візитами. На останніх зустрічах президентів Л.Д. Кучми й А. Квасневського підкреслювалося, що відносини Польщі й України кожна зі сторін визначає як пріоритетні. Розширюється співробітництво в політичній і військовій областях, особливо у світлі вступу Польщі в НАТО в 1999 р. Розширюються різноманітні торгово-економічні контакти.

Разом з тим, у відносинах між двома суверенними державами зберігаються визначені труднощі, викликані в основному причинами історичного характеру й особливостями перехідного періоду, що переживають обидві країни. Однак ці труднощі не є нездоланними. Це ще раз підтвердила зустріч президентів Л.Д. Кучми й А. Квасневського на початку 2000р.

¨ Традиційно стабільні відносини України з Чехією і Словаччиною. Останнім часом поглиблення співробітництва між суверенними державами намітилося в машинобудуванні, нафтопереробній промисловості, енергетиці, переробці лісу, у сфері культури і туризму. Між державами діють договори про добросусідство і співробітництво.

¨ Налагоджуються політичні й економічні зв'язки України з Угорщиною, У грудні 1991 р. Угорщина визнала суверенну Українську державу, у 1992 р. укладений Договір про основи добросусідства і співробітництва.

Плідними були державні візити Президента України Л.Д. Кучми в Угорщину й А. Генца в Україну. Однак у взаємовигідному співробітництві двох держав є чимало резервів. Це стосується, насамперед, переробної промисловості, обслуговування перевезень, створення спеціальної економічної зони в Закарпаття «Європа - центр».

¨ Відносини з Румунією розвиваються непросто. З одного боку, між суверенними державами встановлені дипломатичні відносини, відбувається обмін державними візитами. З іншого боку - Румунія фактично не визнала входження до складу України в 1940 р. Північної Буковини, висловлює свої домагання на острів Зміїний у Чорному морі.

Торгово-економічні відносини розвиваються досить динамічно, хоча не відбивають можливостей і потреб двох країн. Великий інтерес викликає по обидва боки проект будівництва каскаду гідроелектростанцій на ріці Тиса, газопроводу Хуст - Сату Маре.

2 червня 1997 р. президенти України і Румунії в м. Констанці підписали Договір про дружбу, співробітництво і добросусідство.

¨ Україна бере активну участь у роботі регіональних об'єднань. Її голос активно і вагомо звучить у рамках держав Центральноєвропейської ініціативи, країн Чорноморського району економічного співробітництва. Регулярними стали спільні зустрічі президентів України, Польщі і Румунії; глав країн Балтії, України і Польщі.

Відносини із сусідніми країнами, як і з іншими державами світу, Україна будує на принципах рівності, добросусідства, взаємовигідного співробітництва і підтримки міцного світу.

 

Охарактеризуйте історичні обставини, при яких була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка, її внутрішню і зовнішню політику.

1. Історична обстановка напередодні утворення ЗУНР.

Напередодні поразки Австро-Угорщини в Першій світовій війні активізувався національно-визвольний рух у західноукраїнських землях.

Переговори делегації Центральної Ради з представниками країн Четверного союзу в Бресті завершилися зобов'язанням Австро-Угорщини і Німеччини передати велику частину Холмщини і Підляща УНР, а іншим західноукраїнським землям надати автономію, перетворивши їх в окремий край.

Тривалий час австро-угорський уряд відмовлялися виконувати це зобов'язання, і тільки 16 жовтня 1918 р., коли імперія була вже приречена, з'явився маніфест імператора «До моїх вірних австрійських народів», що обіцяв федеративну перебудову держави. Відповідно до положень цього документа, 18 жовтня 1918р. українські парламентарії з Галичини і Буковини. керівники політичних партій і церковних ієрархів створили у Львові орган представницької влади - Українську Національну Раду. 19 жовтня Українська Національна Рада оголосила про намір об'єднати всі західноукраїнські землі (Галичину, Північно-Західну Буковину і Закарпаття) в єдину українську державу, створену мирним шляхом.

Рішучими супротивниками цих планів виступили польські державні кола, що спиралися на численне польське населення, сконцентроване в основному в містах. 28 жовтня в Кракові була створена Польська ліквідаційна комісія, що повинна була 1 листопада 1918р. прибути у Львів, щоб прийняти від австрійського намісника влада над цим краєм.

Частина молодих українських офіцерів, що вважали, що в рамках законів, що діяли, домогтися визнання Української держави мирним шляхом не удасться, ще у вересні 1918 р. створили Центральний військовий комітет. Коли про плани Польської ліквідаційної комісії стало відомо у Львові, на терміново зібраному засіданні Центрального військового комітету було вирішено підняти повстання.

2. Утворення ЗУНР.

• У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918р. українські військові частини взяли під свій контроль усі головні пункти Львова, над ратушею був піднятий синьо-жовтий національний прапор. 1 листопада Українська Національна Рада узяла владу у свої руки в Станіславі, Раві-Руській, Коломиї й інших містах Східної Галичини. У той же день австрійські урядовці у Львові погодилися на передачу влади Українській Національній Раді. Подальшому росту її авторитету сприяли обіцянки демократичних прав і свобод, аграрної реформи, введення 8-годинного робітника дня.

11 листопада 1918р. у Львові Українською Національною Радою був створений виконавчий орган влади - Державний секретаріат. Його головою став К. Левицький, членами - В. Панейко. Л. Цегельський, Д. Витовський, С. Голубович і ін.

13 листопада Українською Національною Радою був затверджений тимчасовий основний закон, відповідно до якого за знову створеною Українською державою закріплювалася назва Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), визначалися її кордони, герб і прапор. Президентом ЗУНР став Є. Петрушевич, главою уряду - Державного секретаріату - залишився К. Левицький. ЗУНР займала територію 70 тис. кв. км, її населення на 71% було українським.

3. Основні заходи внутрішньої політики були наступними:

1. Була створена ефективна система керування: центральні органи спиралися на розгалужену і добре організовану систему місцевого керування, що мала авторитет серед українського населення.

2. В умовах конфлікту з польськими військами життєво важливе значення мало створення регулярних військ ЗУНР - Української Галицької Армії (УГА), у ряди якої швидко й організовано були покликані десятки тисяч чоловік.

3. Приймалися заходи для виведення економіки з кризи:

• була встановлена державна монополія на продаж зерна, хліба, цукру, спирту, сірників, шкір, худоби, свиней, заборонений вивіз нафти:

• введена в обіг власна валюта - гривня і карбованець;

• відновлювалися залізниці.

4. За законом від 14 квітня 1919 р. ліквідувалося поміщицьке землеволодіння, а земля розподілялася між безземельними і малоземельними селянами.

5. Була затверджена державність української мови, але національним меншостям гарантувалося право на користування своїми мовами. Публічні школи проголошувалися державними.

4. Основні цілі зовнішньої політики ЗУНР:

1) боротьба за міжнародне визнання ЗУНР, насамперед країнами Антанти:

2) припинення війни з Польщею, що не відмовилася від своїх домагань на Східну Галичину.

 

Розкрийте причини й обставини тимчасової окупації українських земель Німеччиною і її союзниками в 1941 р.

 

1. Початок воєнних дій.

22 червня 1941 р. 190 дивізій Німеччини і її союзників перейшли границю від Балтійського до Чорного морів, близько 5 млн. 500 тис. солдатів і офіцерів було кинуто на розгром СРСР. Почалася радянсько-німецька війна, що тривала 1418 днів і ночей.

Відповідно до плану «Барбароса» (грудень 1940), розробленому німецьким генеральним штабом Радянський Союз повинний був бути розгромлений протягом двох місяців у ході «блискавичної війни». У загарбницьких планах фашистів Україні приділялося особливе місце.

За планом «Ост» гітлерівці мали намір протягом 30 років виселити з України мільйони чоловік, заселити її німецькими колоністами. Україна повинна була назавжди стати аграрною колонією. Для досягнення поставленої мети на київському напрямку була розгорнута група армії «Південь» (командуючий - генерал-фельдмаршал Рундштедт). Її задачею було знищення радянських військ на Правобережній Україні, вихід до Дніпра і розвиток наступу на схід.

Перші місяці війни були найбільш важкими і трагічними для радянських військ. Німецькі війська і їхні союзники швидко просувалися всередину України. 25 червня був узятий Луцьк, 27-го - Дубно, 28-го - Рівне, 30-го червня - Львів і Тернопіль. До середини липня німці контролювали всю Галичину, Західну Волинь, Буковину і Бессарабію. Вирішальної для подальшого ходу воєнних дій була битва під Уманню (10- 12 серпня 1941), під час якої були розбиті частини Червоної Армії, що утримують підступи до Центральної і Східної України. Радянські війська не могли стримати натиск ворога. Німецькі війська легко проривали радянську оборону і брали в оточення частини Червоної Армії.

2. Оборона Києва. Одеси і Криму.

У середині вересня 1941р. супротивник взяв в оточення київське угруповання радянських військ Південно-Західного фронту загальною чисельністю 650 тис. чоловік. Після 72 днів оборони частини Червоної Армії залишили столицю України.

300-тисячне угруповання румунських військ з 5 серпня 1941 р. повели наступ на південний схід, метою якого було взяття Одеси. 15 вересня 1941 в. супротивник розпочав генеральний наступ й оточив місто. Цілий місяць радянські війська відбивали люті атаки ворога. 16 жовтня була проведена операція по евакуації Одеського укріпрайону. Героїчна оборона міста закінчилася. В Одесу вступили частини 4-ої румунської армії.

Наприкінці вересня 1941 р. різко погіршилося положення частин Південного фронту, що діяли в південних областях України. Фашисти, захопивши Каховський плацдарм, вийшли на Чонгарський перешийок. Частини Приморської армії – 90 тис. бійців і командирів зайняли позицію в Криму. Але удержати півострів під своїм контролем їм не удалося. 29 жовтня супротивник прорвав фронт, і Приморська армія була змушена відступити до Севастополя, а 51-я армія на Керченський півострів. 16 листопада під тиском супротивника війська 51-й армії змушені були залишити Крим і евакуюватися на Таманський півострів. Із Севастополя радянські війська пішли тільки 4 липня 1942 р.

22 серпня 1942 р. Червона Армія залишила м. Свердловськ Луганської області, після чого вся Україна виявилася окупованою. Тринадцять місяців замість планованих декількох тижнів утратив вермахт при захопленні України.

3. Причини поразок Червоної армії:

-                    масові репресії в державі, армії, флоті жертвами яких стали 47 тис. військовослужбовців. З 5 маршалів 3 вбиті (Тухочевський, Егоров та Бирхер) живими залишились Ворошилов та Буденний. З 186 командирів дивізій 154 вбито. В цілому 827 чоловік вищого командного складу в живих залишились лише 127 чоловік.

-                    Недоліки у виробництві зброї (хоча саме у СРСР вперше Корольовим та Глушко були створені реактивні снаряди). Створено новий танк Т-34 групою інженерів на чолі із Косигіним. Але після смерті Тухачевського моторизовані та танкові дивізії недооформлювались, надавалась перевага кінноті.

-                    Прорахунки радянського командування і особисто Сталіна:

а) визначення строків нападу Німеччиною на СРСР 76 раз доповідали Сталіну точну дату нападу

б) помилковість військової концепції яка була заснована на ідеї переможності Червоної Армії та існування теорії перемоги малою кров’ю на чужій території.

-                    заборона будь якої антинімецької пропаганди і навіть звернення до громадян СРСР в засобах масової інформації.

-                    Визначення помилкових пріоритетів в зовнішній політиці, спрямованих на підтримку агресії (пакт від 23.08.39 та договір про дружбу і кордони від 28 вересня 1939 року). Поряд з політичною співпрацею йшла також економічна між Німеччиною та СРСР. Поставки машин, обладнання після договору від 28 вересня 1939 року, обмін обладнання і стратегічної сировиною. На весні 1940 року Німеччина припинила поставки обладнання, з СРСР останній ешелон до Німеччини відправився в ночі 22 червня 1941 року.

-                    Було заборонено збивати німецькі літаки які залітали на радянську територію. Нарком оборони видав наказ відпускати екіпажі і літаки та надавати допомогу при поверненні за допомогою супроводжуючих винищувачів.

-                    Групам німецьких солдат дозволяють перетинати кордони з метою розшуку могил родичів загиблих в роки першої світової війни. В Симбірську та Тамбові знаходились німецькі танкові школи.

-                    Таким чином, німцям були відомі місце розташування військ.

22 червня 1941  –  напад Німеччини на СРСР

23 червня 1941 – масштабна танкова битва на лінії Луцьк – Рівне – Броди

28 червня 1941 – війська ЧА залишили Мінськ

30 червня 1941 – вступ до Львову

поч. липня 1941 – захоплення Литви, Латвії, Білорусії, Молдови, частини України

7 липня –  26 вересня 1941  – оборона Києва

10 липня – 10 жовтня 1941  –          Смоленська битва

29 липня 1941 – захоплення Смоленська

4 серпня – 16 жовтня 1941 –

оборона Одеси під командуванням генерала Петрова

30 серпня 1941  –     27 січня 1943 – блокада Ленінграда

19 вересня 1941 – захоплення Києва німецькими військами

30 вересня 1941 – поч. Січня 1942  – оборона Москви. Початок операції “Тайфун”

Вересень – жовтень 1941  –

 Донбаська оборонна операція

25 жовтня 1941 – захоплення Харкова

30 жовтня 1941  –  1 липня 1942  – оборона Севастополя

5 грудня 1941 –  поч. Січня 1942  – наступ на лінії Єлець – Калінін

4 березня 1942  – розгін Української Національної Ради

12-19 травня 1942  – невдалий наступ військ ЧА на Харків

30 травня 1942  – створення Центрального Штабу Партизанського Руху на чолі із Понаморенко, на Україні на чолі із Струкачем.

28 червня 1942  – наступ німців на Волгу та Північний Кавказ

22 липня 1942  –  ЧА залишила Свердловськ – повна окупація України